Чи визнає Варшава свою частку провини.

Питання Волинської трагедії завжди було дражливим для україно-польських відносин, а надто зараз, напередодні виборів у Польщі. Доходило навіть до погроз блокувати вступ до ЄС, дарма що потім ці заяви доводилося спростовувати. Хто насправді винен у Волинській трагедії, і чи варто взагалі шукати винних у цій історії? Чи можливо знайти примирення з Польщею щодо цього та чи справді події 1940-х років можуть стати на заваді вступу України до Європейського Союзу? – пояснює Нromadske.

Напередодні трагедії

Аби збагнути, в яких умовах відбувалися обопільні чистки, варто зазирнути на початок 1920-х років. Тоді Українська Народна Республіка, перебуваючи в союзі з Польщею, програла війну з більшовиками. За Ризьким договором частина України, а саме західноукраїнські землі, опинилася у складі Другої Речі Посполитої.

Польська влада гарантувала українцям дотримання їхніх прав та свобод, обіцяла не чинити утисків для культурного розвитку та політичного життя українців. А втім, часто все це ігнорувалося: українськомовні школи зачинялися, проводилося масове окатоличення православного населення та ненависна багатьом українцям колоніальна політика осадництва.

Такі умови для життя викликали невдоволення серед українців, що виражалося у протестних акціях і навіть повстаннях. Через це, зрештою, зародилася Організація українських націоналістів, яка прагнула помститися польській владі за завдані кривди та відновити незалежність України.

Так, у 1933-му члени ОУН ліквідували посла СРСР у Польщі Олексія Майлова, а наступного року вони вбили міністра внутрішніх справ Польщі Бронислава Перацького, який відповідав за політику пацифікації — «умиротворення» українців, а фактично — репресивних акцій проти українського населення.

Усе це — лише короткий опис україно-польських взаємин у 20-30-х роках XX століття, які вже дають розуміння того, як непросто було вживатися цим націям. Але в роки Другої світової нелюбов між двома народами вийде на новий рівень.

Що відбувалося на Волині?

Насамперед варто уточнити, що етнічні чистки тривали не лише в межах нинішньої Волинської області, а й на сучасних територіях Львівщини, Рівненщини та Тернопільщини, себто Західної Волині, а також Холмщини та Надсяння.

Варто також відзначити, що конкретної дати початку масових убивств на Волині теж немає, однак піком обопільних чисток вважається 1943 рік.

Позаяк уся Польща та Україна були окуповані німцями, на цих землях виникали партизанські рухи, які ставили собі різні цілі. Так, Українська повстанська армія (УПА) ставила собі за мету відновлення Української держави, а тому боролася відразу проти нацистів та совітів. Поляки зі свого боку мали Армію Крайову (АК), яка прагнула відновлення незалежності Польщі, та Армію Людову (АЛ), яка боролася за таку ж ціль, але хотіла встановлення комуністичної влади.

До цих рухів долучалися чимало людей, однак знаходилися й ті, які віддавали перевагу співпраці з німцями: українці переважно йшли на службу до місцевої поліції, а поляки — до місцевих адміністрацій. На цьому ґрунті, зокрема, і почалися перші вбивства українців та поляків: УПА нападала на місцеві адміністрації, де були поляки, а польські партизани, шукаючи винуватців таких атак серед місцевих, нападали на українців.

Найчастіше поляки апелюють до подій 11-12 липня 1943 року. Тоді, як стверджують польські фахівці, напередодні дня пам’яті святих апостолів Петра і Павла українські загони зруйнували близько сотні сіл на Волині, а в селі Порицьк загони УПА спалили місцевий костел, де було близько 200 людей, що прийшли на церковну службу з нагоди свята. Нині 11 липня є днем вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у Польщі, а у 2023 році президенти України та Польщі Володимир Зеленський та Анджей Дуда навіть спільно вшанували пам’ять усіх загиблих.

Українські історики не спростовують подій у Порицьку, але разом із цим наголошують, що, ймовірно, до цих подій могли бути причетні радянські диверсанти, які часто діяли на Волині під виглядом загонів УПА. Варто наголосити, що саме провокації радянських бійців на Волині часто-густо ставали причиною масових убивств.

Великих жертв поляки зазнавали також унаслідок штурмів загонами УПА тих сіл, які мали би бути базою самооборони українських повстанців, унаслідок чого втрати серед цивільних польських мешканців були доволі значними. Головними відповідальними за масові вбивства польського населення фахівці називають трьох командирів УПА: Клима Савура (справжнє ім’я — Дмитро Крячківський), Василя Івахіва та Івана Литвинчука.

Не Волинню єдиною

Українці теж немало постраждали від рук поляків. Так, у 1944 році бійці польської АК влаштували каральну акцію проти українців у селі Шоломинь на Львівщині. Подібні вбивства траплялися на Холмщині, зокрема у селах Сагринь, Турковичі, Стрижовець, Бересть та в інших.

Польські дослідники свідомо рідше згадують про події на іншій частині західноукраїнських земель, позаяк на Волині цивільних поляків було значно менше, аніж українців, а тому розв’язати «етнічне питання» для повстанців тут було значно легше. Відповідно жертв з польської сторони в цьому регіоні було значно більше, аніж з української.

Мала кількість поляків на Волині була зумовлена масовими репресіями з боку радянської влади у 1939-1941 роках, коли цю територію окупував СРСР. За різними даними, поляків було до 10% від загальної кількості населення, тобто приблизно 350 тисяч людей.

Справжню кількість загиблих встановити вкрай складно. За даними різних фахівців, під час обопільних убивств як на Волині, так і на інших землях, загинули близько 35-40 тисяч поляків, хоча чимало істориків кажуть про 100, а то й 180 тисяч загиблих.

Водночас українців, за різними оцінками, загинуло від 15 до 25 тисяч.

Як примиритися?

Уже не перший рік Польща апелює до питання Волинської трагедії в її нинішніх відносинах з Україною. Так, у 2016 році польські парламентарі визнали Волинську трагедію геноцидом. Зараз же офіційна Варшава закликає провести ексгумації жертв. Український інститут національної пам’яті планує у 2025 році провести такі пошукові роботи у Рівненській області.

Хто ж винен у цій трагедії? Як це буває завжди, правда десь посередині. Український історик Ярослав Грицак стверджує, що Україна має віднайти мужність визнати свою провину й те, що загони ОУН-УПА таки вчиняли етнічні чистки. Але, разом з цим, підкреслює: Польща так само мусить визнати свою провину за масові вбивства українців і за політику щодо українців у міжвоєнний період, яка призвела до цієї трагедії.

«Повинні бути ексгумації, обидві сторони повинні йти одне одному назустріч. Тут не повинно бути якихось конфронтацій, а тим більше під час війни», — вважає науковець.

Разом з цим Ярослав Грицак переконаний, що Польща точно не блокуватиме вступ України до ЄС через Волинську трагедію, коли процес євроінтеграції буде вже на завершальному етапі. Історик наголошує, що подібні заклики, які лунали від міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша, є виключно політичною боротьбою, позаяк він належить до опозиційної «Польської народної партії», яка причетна до зернових скандалів на польсько-українському кордоні взимку 2023-2024 років. Президент Польщі Анджей Дуда розкритикував такі заяви та наголосив, що подібні твердження «йдуть у річищі політики володимира путіна».

«Польське суспільство складне, воно не єдине. І тому українське питання, зокрема і Волинська трагедія, на жаль, залишатиметься частиною політичної боротьби. Але я не вірю, що поляки, коли дійде до вирішального моменту, будуть блокувати вступ України до ЄС», — резюмує історик.

Щоб не проґавити найважливіше, підписуйтесь на наш Telegram-канал.